Коротка історична описова довідка
Середнянський замок: між легендою та історією
Середнянський замок — одна з найцікавіших середньовічних пам’яток Закарпаття. Він стоїть у смт Середнє, серед виноградників, на рівнині між Ужгородом і Мукачевом.
Сьогодні він зустрічає мандрівників прямо з траси Київ–Чоп: варто лише згорнути з дороги, й ви вже бачите, як серед зелені раптом виростає сіра кам’яна башта. Її силует чітко вирізняється на тлі Карпатських гір, а сама вона — ніби часовий портал у XVI століття.
За загальноприйнятою версією, був заснований лицарями-тамплієрами у XII столітті. Хоча сьогодні збереглися лише фрагменти кам’яних стін, історія замку охоплює століття політичних змін, військової активності та культурної еволюції.
Розташування регіону на перехресті угорських, українських і трансильванських територій зробило це місце ідеальним для оборонних і адміністративних потреб. Первісна тамплієрська фортеця, ймовірно, мала прямокутну форму з укріпленими вежами. У наступні століття, коли влада переходила до різних шляхетських родів під угорською короною, замок розширювався та перебудовувався.
До XVI століття Середнянський замок вже був інтегрований у ширші військові операції проти османських вторгнень. Незважаючи на стратегічне значення, він поступово втрачав важливість і занепав до XVIII століття. Місцеві легенди розповідають про приховані тамплієрські скарби та таємні тунелі.
Сьогодні Середнянський замок залишається об’єктом захоплення для істориків, археологів і туристів. Попри обмежені реставраційні роботи, зусилля щодо захисту та вивчення цієї рідкісної й загадкової пам’ятки середньовічної військової архітектури тривають.
Легенда про рицарів-тамплієрів
За народними переказами, замок збудували у XII столітті рицарі-тамплієри — воїни ордену Храму, які несли службу на кордонах християнського світу.
В уяві постає картина: загін вершників у білих плащах із червоним хрестом поволі рухається ґрунтовою дорогою. Сонце блищить на полірованих шоломах, списах і мечах. Попереду — сувора кам’яна брама, яку підіймають для захисників шляху. Кажуть, ця фортеця контролювала перевезення солі, а в її підземеллях зберігали скарби ордену.
Легенди розповідають і про таємні ходи, що вели до Мукачівського та Ужгородського замків. Місцеві старожили присягаються, що чули підземний гул, коли над землею стояла тиша.
Та археологічні дослідження не виявили слідів XII століття — нинішній донжон, за науковими даними, зведено наприкінці XV – на початку XVI ст. Проте образи рицарів і досі живуть у туристичній уяві.
Історична правда: XV–XVI століття
Справжні будівничі замку жили в епоху, коли рицарські обладунки вже поступалися місцем вогнепальній зброї. Донжон Середнянського замку — це квадратна оборонна башта заввишки до 20 метрів, із товщиною стін понад 2,5 м. Вхід розташовувався на другому ярусі, і в разі небезпеки дерев’яні сходи скидали вниз, відрізаючи нападникам шлях.
Можна уявити, як у XVI столітті вартові у кірасах та шоломах стояли на дозорі. У їхніх руках — алебарди або аркебузи, погляди — прикуті до далекого горизонту, де в тумані проступають обриси Карпат.
Епоха Добо: рицарі у війні
Після битви під Могачем 1526 року замок перейшов до роду Добо. Найвідоміший його представник — Іштван Добо, герой оборони Егерської фортеці, відомий як досвідчений воєначальник і командир рицарських загонів.
При ньому Середнє перетворилося на важливий оборонний вузол. У підвалах місцевого винзаводу зберігся напис «1557» — свідок масштабних будівельних робіт. За переказами, ці підвали копали турецькі бранці.
Тут знаходили польські, чеські, німецькі товарні пломби — доказ широкої торгівлі, а також фальшиві монети — натяк на темніші сторінки економіки.
Занепад і мовчання
XVII століття принесло серію війн: османські набіги, повстання під проводом Ференца Ракоці, боротьбу з Габсбургами. Замок ще бачив рицарів у бойових обладунках, та дедалі частіше вони стояли серед руїн.
Після поразки повстанців твердиню не відновлювали. Камінь розтягували на будівництво хат, а башта залишилася самотньою вартовою серед поля.
Замок сьогодні
Середнянський замок тепер — мов старий рицар, який зняв шолом і меч, але зберіг честь. Він мовчить, але його стіни пам’ятають тупіт копит, брязкіт зброї й шепіт легенд.
Місцеві ентузіасти проводять екскурсії, фестивалі, дегустації вин. І коли ви стоїте біля підніжжя башти, можливо, почуєте тихий гуркіт — то може бути вітер у бійницях… або далекі кроки тих, хто ніколи не покидав свого поста.
Цікаві факти
Стратегічне розташування на перехресті угорських, українських і трансильванських земель.
Вхід на другому ярусі — середньовічна система оборони.
Винна традиція — навколо замку й досі ростуть виноградники, а старі підвали використовуються.
Легенди про привидів — уночі у віконних отворах іноді «з’являються» силуети озброєних вартових.
Вид з траси Київ–Чоп — замок видно ще здалеку, і він немов манить зупинитися.
СЕРЕДНЯНСЬКИЙ ЗАМОК
Наукове археологічне дослідження Ігоря Анатолійовича Прохненка — кандидата історичних наук, доцента кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету
Серед замків Закарпатської обл. України своєю топографією виділяється пам’ятка, розміщена на рівнині біля річки Велі в смт. Середнє Ужгородського р-ну. На сьогоднішній день зі споруд найбільше зберіглася житлова будівля (розміри 18,6 х 16,5 м) в центральній частині архітектурного ансамблю. Її цокольний поверх поділений широкою стіною-перегородкою на дві увінчані напівсферичними стелями кімнати, з’єднані між собою невеликим проходом. Ззовні до кожної кімнати вели вузенькі входи в північній та східній стінах споруди, в часи функціонування замку оснащені дверима. Під цими приміщеннями знаходилися підвали, до яких можна було потрапити по гвинтових сходах, встановлених у північно-східному куті будівлі з ретельно відшліфованих плит з білого каменю. Над цокольним поверхом була простора зала з високими вузькими вікнами і входом зі східного боку. За конфігурацією верхньої частини руїн видно, що будівлю увінчував дах з чотирма скатами пірамідальної форми з усіченими кутами основи.
Навколо центральної споруди знаходився оточений кам’яними стінами замковий дворик. Додаткова фортифікаційна система, у плані наближеної до квадратної форми, представлена двома лініями помітно знівельованих валів і ровів. Зовнішній вал обмежує площу пам’ятки – 200 х 200 м, майже вся територія якої значно зруйнована в ході будівельних і сільськогосподарських робіт місцевим населенням. За свідченнями проживаючих біля замку старожилів, відчутного руйнівного удару архітектурному комплексу завдала і діяльність реставраторів (Львівські реставраційні майстерні), які під час відновлення центральної споруди знищили більшу частину прилягаючої до неї території. Зокрема, вони змінили зовнішній вигляд валів і ровів, що не дозволяє говорити про їх реальну початкову висоту та глибину. В окремих місцях сучасна висота валів досягає 3,5 м. У ході робіт, за свідченнями місцевих жителів, була зруйнована і штучна система циркуляції води (труби набору та зливу), що надходила з річки у рови з західного боку і витікала з них зі східного. В даний час, у результаті застою дощової води, більша частина ровів заболочена.
Про Середнянський замок існує цілий ряд легенд, які міцно увійшли не тільки до популярної, але і до наукової літератури. Згідно них будівництво укріплень пов’язується з орденом тамплієрів. Цей регіональний міф зміцнів завдяки тому, що тривалий час без належної аргументації на основі «архітектурних особливостей» зведення замку датувалося XII ст. При подібному хронологічному визначенні неможливо пояснити потрапляння до внутрішнього заповнення корінних стін центральної споруди уламків значно молодшої цегли. Більше того, замки аналогічного планування на території Угорщини атрибутуються більш пізнім часом, а саме періодом не раніше XV ст.
Крім цього відзначаємо, що вказана дата зведення суперечить даним письмових джерел. За ними можна встановити наступну послідовність пов’язаних з цим укріпленням подій. Населений пункт Середнє, який у 1455 р. згадується вже як містечко, належав угорському роду Палоці. Незважаючи на те, що стрімке піднесення роду почалось ще за правління короля Сигізмунда, з початку XV ст. його представники займали високі державні посади та за вірну службу отримали значні володіння на північному сході Угорського королівства, вони не мали на своїх землях жодної фортеці. У 1414 р. Палоці отримали дозвіл на будівництво замку, але, скоріш за все не скористалися ним. У 1429 р. їм дарували шарошпотоцьку домінію з замком Уйгель (Шатораляульгель), тому питання зведення укріплення тимчасово втратило актуальність. У Середньому ж будівництво першої споруди на території майбутнього замкового комплексу, яка згодом стала центром всього архітектурного ансамблю, було розпочато тільки наприкінці XV – на початку XVI ст. Відбулося це одночасно із закладанням штольні для видобутку будівельного каміння, яка пізніше була використана як підвал для зберігання винної продукції.
Ситуація навколо Середнянської домінії загострилася після Могачської битви 1526 року, в якій загинув останній представник роду, Антал Палоці, не залишивши за собою спадкоємця чоловічої статі. За величезний спадок розпочалось багаторічне протистояння між братами Добо (близькими родичами Палоці) та представниками роду Перені. Більшу частину майна з центром у Шарошпотоці, Фердинанд І у 1527 році дарував Перені, а Середнянську домінію завдяки підтримці Яноша Саполяї вдалося прибрати до рук Ференцу Добо.
Саме в цей час розпочинається розбудова системи оборони навколо житлової вежі, що підтверджує і таблиця біля входу до винних підвалів: «Викопані стараннями братів Добо, Ференца, Іштвана та Домокоша, спадкоємців та власників Середнянського замку. Захисними стінами та ровом укріплено 1557 року Христового».
Основним джерелом доходів братів Добо була торгівля з польськими землями, переважно вином та живою худобою. Щоправда, ця торгівля часто велася в обхід королівських митних постів, про що свідчить скарга Дьордя Сентівані, в якій він звинуватив людей Іштвана Добо у вивезенні 12 возів з вовною до Польщі без сплати мита (мешканці Середнянського замку відмінно знали угорсько-польське прикордоння і вдало оминали митні пункти). Стабільний прибуток забезпечувала і торгівля турецькими військовополоненими, яких, зазвичай, утримували у Середньому.
Єдиний син Іштвана Добо, Ференц після смерті батька успадкував величезні статки, у тому числі і Середнянську домінію. Оскільки про його хвороби було добре відомо при дворі, король Рудольф надав йому право вільного складання заповіту, але вже у вересні 1602 р., через кілька тижнів після смерті вельможі королівські представники зайняли Середнянський замок, описали все майно і більшість коштовних речей відправили до королівського двору.
Сам замок спочатку перейшов у володіння Софії Перені, онучки Домокоша Добо, а після її смерті до нащадків Анни, сестри Іштвана Добо. Онучкою Анни Добо була Жужанна Лорантфі, дружина Дьордя Ракоці І, і таким чином Середнє у якості приданого опинилось в руках трансільванських князів Ракоці. Згодом укріплення стало спільним володінням родин Форгач і Ілошваї. За свідченням урбарія 1689 р. «п’ять років тому замок був спалений повстанцями, але кілька приміщень якось відремонтовані та перекриті соломою досі використовують». Занепад фортеці продовжувався і після визвольної війни, коли нею володіли Перені і Баркоці, але на підтримання споруди практично не витрачалися. З XIX ст. джерела згадують вже тільки руїни.
У ситуації, коли подана в історіографії значно міфологізована картина розвитку Середнянського замку суперечила свідченнями письмових джерел, назріла необхідність проведення на цій пам’ятці археологічних досліджень. У 2008 році, з метою встановлення стратиграфічної ситуації і виходячи з можливої для проведення розкопок площі, роботу розпочато на території замкового дворика (Відкритий лист, форма 1, № 116/0165 від 20 березня 2008 р. на проведення наукових археологічних досліджень на території Середнянського замку доби середньовіччя с. Середнє Ужгородського р-ну Закарпатської обл.; Дозвіл №22-061/08 від 10 квітня 2008 р. на проведення археологічних розкопок Середнянського замку доби середньовіччя в с. Середнє Ужгородського р-ну Закарпатської обл.). Розкоп I (22 х 4 м) перерізав його від південного кута вежі до рову. Потужність культурного шару, який складався з прошарків глини різного кольору, від сірого до чорного (в основі), досягала 2,8 м. Зведення кам’яних стін замкового дворика у XVI ст. було стратиграфічно підтверджене знахідкою у відповідному горизонті фальшивої угорської монети 1543 р. Фердинанда І (1526 – 1564 рр.). Наступний період існування споруди (XVII – початок XVIII ст.) визначався кількісним збільшенням колекції матеріалу (керамічний посуд, кахлі та вироби з металу). Отримані в ході польового сезону 2008 р. матеріали дозволили поставити питання про необхідність проведення додаткових досліджень для конкретизації хронологічних колонок пам’ятки.
Археологічна експедиція Ужгородського національного університету відновила роботи у польовому сезоні 2017 року (Відкритий лист, форма 1, №234/01264 від 18 травня 2017 р. на проведення наукових археологічних досліджень (розкопок) фортеці середньовічного Угорського королівства у смт. Середнє Ужгородського району Закарпатської області (археологічна практика студентів); Дозвіл №22-186/17 від 22 червня 2017 р. на розкопки фортеці середньовічного Угорського королівства в смт. Середнє Ужгородського р-ну Закарпатської обл.). Розкоп ІІ (12 х 4 м) був прирізаний до північної бровки розкопу І. В основному, стратиграфічна ситуація ідентична простеженій під час попередніх досліджень. Виявлені фундаменти стін належали до двох різних хронологічних горизонтів. Дві масивні широкі стіни, датовані початком XVI ст., йшли паралельно до східної стіни центральної вежі, утворюючи на краю замкового дворика своєрідну галерею, за межами якої починався рів. Наприкінці цього самого сторіччя або на початку наступного (не раніше 1588 року) між галереєю і центральною вежею була зведена ще одна потужна стіна, біля якої простежений ряд щільно розташованих ям. У цей же час добудована низка перемичок між старими і новими мурами, в результаті чого утворився новий комплекс малих приміщень.
Виявлена та опрацьована значна колекція індивідуальних знахідок (зброя, прикраси, побутові речі, монети, товарні пломби). Майже всі здобуті в 2017 році матеріали датовані XVI – XVII ст. До більш раннього часу (XV ст.), скоріше за все пов’язаного з дозамковим горизонтом, належать лише три угорські монети (Сигізмунда Люксембурзького 1430-1437 рр., Владислава І 1440-1444 рр. і Матяша Корвіна 1489-1490 рр.). Дві з них фальшиві, що дозволяє дещо омолодити їх датування.
Отримані хронологічні колонки виглядали доволі чітко, але для їх уточнення польові роботи були продовжені ще і в сезоні 2018 року (Відкритий лист, форма 1, №242/01610 від 6 червня 2018 р. на проведення наукових археологічних досліджень (розкопок) фортеці середньовічного Угорського королівства (ранньомодерний час XVI – XVIII ст. на території смт. Середнє Ужгородського району Закарпатської області (археологічна практика студентів); Дозвіл №22-299/18 від 29 грудня 2018 р. на розкопки фортеці середньовічного Угорського королівства (ранньомодерний час XIV – XVII ст.) в смт. Середнє Ужгородського р-ну Закарпатської обл.). Розкоп ІІІ (12 х 4 м) був прирізаний до північної бровки розкопу ІІ. Стратиграфічна ситуація ідентична простеженій під час досліджень 2008 та 2017 років. Відкриті фундаменти стін також представляли два різні хронологічні горизонти. Майже всі виявлені матеріали датуються XVI – XVII ст. До більш раннього часу (XV ст.) відносяться лише дві застібки обкладинок книг. Не виключено, що наприкінці XV ст. вже був побудований палац, який згодом став ядром замкового комплексу, або предмети, які традиційно датуємо часом їх виникнення, використовувались тривалий період і момент їх археологізації припадає не на XV, а на XVІ ст.
У ході трирічних досліджень зібрана значна кількість знахідок, які належать до різних культурних та будівельних горизонтів пам’ятки. Залишки дозамкового заселення урочища представляють кілька дрібних уламків сформованої від руки кераміки. Необхідно відзначити, що в даному районі зафіксована значна кількість старожитностей різних хронологічних періодів. Відповідно, час від часу, не оминало людську увагу зручне для проживання місце біля річки, де в ранньомодерну добу виник комплекс житлових і оборонних споруд.
Керамічні вироби горизонту існування замку, в основному представлені посудом і кахлями. В переважній більшості вони відносяться до заключного періоду використання укріплень у XVII ст. Асортимент посуду включає різноманітні форми столової кераміки (кубки, миски, тарілки, глечики, горщики, кришки), значна частина якої орнаментована нанесеними червоною фарбою прямими і хвилястими лініями, а також поливою зеленого або коричневого кольорів. В окремих випадках використовувалися комбінації білої, жовтої, блакитної і чорної глазурі.
Кахлі поділяються на три великі групи: екземпляри без поливи, вкриті глазур’ю зеленого кольору плитки і фрагменти з поліхромним розписом. Для оформлення середнянських печей було характерне використання різноманітних комбінацій геометричного та рослинного декору. В його доповнення в конструкціях печей XVII ст. використовувалися плитки із зображенням русалок, а також екземпляри, що оздоблювали верхівку печі з жіночим обличчям і цифрами 1637 або стилізованим образом янгола і цифрами 1632 та 1451. Серед знахідок кахлів реалістичністю зображення виділяються два екземпляри XVI ст. На одному з них відтворений аристократ, одягнутий за тогочасною модою з нагрудною прикрасою, що підтверджує його високий соціальний статус. На другій плитці – постать Ісуса Христа з страждальним виразом обличчя, якого підтримує янгол. Аналогії останній відомі з Королівського замку Нялаб і пам’яток на території Румунії. Окремо відзначимо уламки двох поліхромних кахляних плиток. Одна розмальована жовтою, блакитною, коричневою та білою фарбами. На ній зображений вершник в тюрбані. Другий екземпляр в композиції включав двох тварин, які нагадують верблюдів. Кахля вкрита глазур’ю білого, блакитного та жовтого кольорів.
У польовому сезоні 2018 року була виявлена ціла серія грузил для ткацького верстату, що свідчить про виготовлення сукна безпосередньо в замку. За винятком одного шліфованого виробу з каменю, всі вони сформовані з добре відмученого глиняного тіста, обпаленого до вохристого кольору.
З діяльністю місцевих ремісників пов’язані знахідки набійок взуття, величезна кількість яких на Середнянському замку свідчить про діяльність шевців. До масових знахідок також належать залізні ключі, замки та пряжки.
У горизонті XVI–XVII ст. знайдена ціла серія дрібних бронзових виробів, в тому числі уламки стрілок від настінного годинника і ковані елементи обкладинок книжок, прикрашені геометричним, рослинним, антропоморфним та зооморфним декором. Одна книжкова оковка з боків гравірована рослинним декором, а в центрі зображення – коронований двоголовий австрійський орел. Ще одна мідна застібка зі слідами позолоти оздоблена головою лебедя.
Важливу інформацію для хронологічного визначення будівельних горизонтів Середнянського замку і встановлення особливостей життєдіяльності його насельників несуть знахідки монет і товарних пломб. Набір знахідок в основному відображає загальні тенденції регіонального грошового обігу ранньомодерного часу. В колекції середнянських монет простежується певна закономірність: домінування угорських номіналів XVI ст., в основному другої половини цього сторіччя, а також сілезьких польських, литовських та шведських монет першої половини XVII ст. Активізація у гірськотиському мікрорегіоні на початку XVII ст. північного (польського) торгівельного шляху пояснюється турецьким фактором в загальнополітичній ситуації.
Характерною особливістю Верхнього краю Угорщини була активна діяльність фальшивомонетників, продукція яких в матеріалах Середнього представлена значним відсотком. Виявлені сім фальшивих номіналів, два з яких XV ст., три – XVI ст., два – першої половини XVII ст. Більше того, письмові джерела нам дозволяють прослідкувати історію одного з «майстрів», який певний час перебував у Середнянському замку. Історія Міклоша стала відома завдяки протоколу дізнання, який в Національному архіві Угорщини відшукав угочанський дослідник А. Комаромі, і на основі якого згодом опублікував статтю в історичному збірнику “Сазодок” (Століття). Майстер Міклош походив з трансільванських сасів (саксонців). В юні роки вивчав малювання в Шегешварі (Сігішоара, Румунія), згодом відправився мандрувати Німеччиною. Крім малювання навчався ювелірній справі та обробці каменю. Ще до Могача повернувся додому, в Трансільванію, завдяки протекції родичів став королівським каменярем. Та оскільки жодними знаннями в області архітектури він не володів, був змушений залишити привабливу роботу та податися у мандри. Доля привела його до Угочанського комітату, де його найняв на роботу володар замку Нялаб, угочанський жупан Габор Перені. Після битви під Могачем, де загинув власник Нялабу Габор Перені, Міклош перейшов до Хуста, у розпорядження маромороського жупана, капітана Кріштофа Каваші, який тримав у страху всі навколишні поселення. Власне тут і розпочалася його “професійна кар’єра” фальшивомонетника. Протягом наступних десятиліть він побував у Мукачівському замку у капітана Мігаля Бюді (де йому компанію склали поляк Станіслав та сілезець Гансель), у Середньому у Ференца Добо, в Гуменному у Дьордя Другета, у Шарошпотоці у Баторі. На нетривалий період повернувся він і на Угочанщину, де влаштувався до сина свого колишнього патрона, Габора Перені, Яноша. Та оскільки Другети за підробку монет платили більше, швидко повернувся до їх володінь в комітатах Унг та Земплін. На початку 1550 рр. Міклош оселився у замку Другетів у Ясенові, але тут доля відвернулася від нього і за доносом місцевого чиновника його арештували, судили та невдовзі стратили.
Важливу інформацію для хронологічного визначення будівельних горизонтів Середнянського замку і особливостей тогочасного господарювання несуть знахідки товарних пломб. Але навіть середнянські екземпляри, які в два рази збільшили кількість закарпатських товарних пломб, не змінили загальну статистичну ситуацію – кількість подібних знахідок у порівнянні з іншими регіонами Європи залишається незначною. Подібне становище дозволяє говорити про відсутність на території гірського Потисся в пізньосередньовічні та ранньомодерні часи потужних торгівельних центрів і, відповідно, слабу активність торгівців, що було зумовлене порівняно малою щільністю проживаючого на цих землях населення. Хоча і не масові, знахідки суконних пломб важливі не тільки для хронологічного визначення певних будівельних горизонтів (тут більш точна інформація нумізматичної колекції). Текстильні пломби найбільш точно вказують на існуючі торгівельні шляхи, напрямки і характер товарообігу певних регіонів в певний час, виступають чіткими індикаторами локально-регіональної торгівлі. Колекція пломб Середнянського замку, до якої на сьогодні входять десять екземплярів кінця XVI – початку XVII ст., включає дві великі пломби з Всхови (колишній Фрауштадт), одну з Гданська, а також маленькі пломби з так званим гмерком, походження яких найімовірніше також пов’язане з територією Польщі. Окремо стоїть пломба з чеської Їглави, але і вона не суперечить висновкам про активізацію на вказаних територіях у цей час північного (польського) торгівельного шляху.
Предмети озброєння представлені свинцевими кулями для рушниць діаметром до 1 см, залізними кулями діаметром до 1,5 см і ядрами від гармат малого калібру (4,5 см). Дана зброя датується XVIІ ст. і відноситься до завершального етапу функціонування замку. Окремо відзначимо знахідку елемента замка рушниці цього ж хронологічного зрізу, який дозволяє конкретизувати типологію комплекту озброєння місцевих солдат.
Весь набір матеріалу, отриманий в ході дослідження Середнянського замку в 2008, 2017 та 2018 роках, датується не раніше другої половини XV ст., що хронологічно співпадає з зафіксованими в письмових джерелах датами. В комплексі зі здобутими археологічними даними вони дозволяють визначити зведення будівлі біля р. Велі кінцем XV – початком XVI ст. Хронологічна атрибуція будівельних горизонтів свідчить, що на середину XVI ст. ця споруда стала ядром великого замкового комплексу, функціонування якого фіксується до початку XVIII ст.